42 дні в бомбосховищі: як в Чернігові під обстрілами народжувалося нове життя
Чи замислювались ви як продовжував працювати Чернігівський пологовий будинок на початку повномасштабного вторгнення? Хто залишився і в яких умовах продовжував приймати пологи, робити операції кесарів розтин, піклуватись про маленьких діточок в дитячій реанімації?
З перших днів повномасштабної війни медичний заклад став символом незламності та стійкості. Незважаючи на постійні ворожі обстріли та жорстоку облогу, в стінах лікарні продовжували з’являтись на світ маленькі українці. Медичний персонал, який фактично жив у бомбосховищі, продовжував свою рятівну роботу під постійною загрозою.
Однією з організаторів життєдіяльності бомбосховища пологового будинку була старша акушерка Віра Миколаївна Целик. Як згадують працівники закладу, тоді її всі називали «Комендант».
24 лютого 2022 року Віра Целик вийшла на своє найдовше чергування і 42 дні провела в бомбосховищі, допомагаючи вагітним та породіллям.
До речі, про те, як під звуки вибухів народжувалися маленькі українці й беззаперечну віру в Перемогу Віра Миколаївна розповіла у своїй книжці: «42 дні в бомбосховищі: як в Чернігові під обстрілами народжувалося нове життя».
Загалом, на тлі ракетних і артилерійських ударів на світ з’явилися 137 немовлят, серед яких було дві трійні та три двійні.
«24 лютого з ранку, попри вибухи та повітряні тривоги, ми приїхали на роботу раніше звичайного. У відділенні на той час вже знаходилось 8 важких недоношених дітей та була запланована операція кесаревого розтину. Ми мали прийняти ще недоношену трійню. Ми намагалися вирішити питання, щоб якось це відтермінувати, але прийшли до висновку, що це не можливо. І попри всі зусилля нам прийшлося додати у відділення ще трьох недоношених немовлят», – згадує лікар-анестезіолог, завідувач відділенням Чернігівського пологового будинку Олександр Гошко.
«24 лютого 2022 року я була вдома, але з першими вибухами мені зателефонувала чергова відповідальна лікар і сказала, що почалася війна, у нас жінки в пологах та запитала що з ними робити. Як медичний директор, звичайно, я відповідаю за медичну службу пологового будинку, тому я швидко одягнулася та поїхала, – розповідає медична директорка Чернігівського пологового будинку Галина Леник. – На той момент в пологовому будинку було біля 70 жінок. Ситуація в місті була настільки складною, що жінки, у яких не було ускладнень під час пологів, за бажанням виписувалися дуже рано. Тобто, якщо фізіологічно у мирний час у нас виписка іде на третю-четверту добу, то під час активних бойових дій виписка була на першу-другу добу. В основному, це були жінки з Чернігова. Жінки з області, які були у нас на момент вторгнення російської федерації, всі залишились при пологовому будинку».
Також, за словами Галини Леник, прихісток в медичному закладі на той час отримували не тільки пацієнтки пологового будинку, а й жителі прилеглих районів, які знали що в закладі є бомбосховище та приходили, щоб захиститися від вибухів.
Як зазначили медичні працівники закладу, війну із них ніхто не чекав і значну роль на той момент зіграли організаторські здібності керівника медичного закладу Василя Гусака, який швидко зорієнтувався та організував пологову залу і операційну у бомбосховищі. Найважчими часами були ці часи, коли в місці не було світла, води, тепла та зв’язку. Але завдяки колективу, який залишався та віддано працював, пологовий будинок справився з цією ситуацією.
«Саме цінне у людини – це життя! Ми, як лікарі, повинні не тільки його зберегти, ми ще й примножуємо це життя, бо ми за своїм фахом –акушер-гінекологи. І в ці складні часи ми залишились на своєму робочому місці, щоб надавати допомогу, лікувати, разом вистояти та перемогти!», – підсумувала Галина Леник.
