Як реабілітація повертає дітям рух, родинам – надію, а країні – майбутнє
Національна служба здоров’я України в межах інформаційної кампанії «Зміцнені», що реалізується НСЗУ у партнерстві з Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством у справах ветеранів України за підтримки проєкту Rehab4U поділилася історією про професійний досвід і практику Сергія, фізичного терапевта, який спеціалізується на дитячій реабілітації.
«У дитинстві я займався спортом вищих досягнень і грав у футзал, тож травми були майже звичною частиною життя. Одна з них привела мене у світ реабілітації. Тоді я сам потребував відновлення та, спостерігаючи за роботою медичних працівників, у 14 років чітко зрозумів, якою буде моя майбутня професія.
Зараз я працюю фізичним терапевтом. І коли чую фразу «повернути до життя», для мене вона має конкретний зміст. Я завжди думаю не про абстрактне життя загалом, а про те, до чого саме хоче повернутися дитина. Якщо це малюки 3-4 років, то це гра. Бігати, малювати, ходити в ігрові кімнати. Якщо це підлітки і юнаки, то вони прагнуть повернути хобі, спорт, навчання, спілкування з друзями. І моя робота — допомогти їм знову відчувати ці моменти.
Коли працюєш із дітьми, в тебе ніколи немає одного пацієнта. Їх завжди щонайменше троє: дитина, батьки, бабуся, дідусь і так далі. Ми всі дуже любимо своїх дітей, і ця любов часто поєднується з величезною тривогою за їхнє майбутнє. Тому велика частина реабілітації — не лише терапевтичні вправи, методики й протоколи, а й навчання родини, пояснення, підтримка. У державних програмах уже зафіксовано: ми консультуємо й супроводжуємо батьків, скеровуємо їх до психологів (якщо це потрібно), даємо відчуття, що вони не самі.
Крім емоційності, є ще один виклик у нашій роботі. Це уявлення про реабілітацію як щось пасивне: полежати під апаратними фізіопроцедурами, поплавати в диво-ваннах, зробити масаж і чекати, що тіло чи мозок самі відновляться без тренування навичок і активної роботи. Такі стереотипи та практики досі існують. Проте сучасна дитяча реабілітація має бути активною: дитина й родина беруть участь у процесі. До речі, це мій головний маркер якісної реабілітації.
Я працюю в державному закладі охорони здоров’я з 2018 року й маю справу з найскладнішими випадками: черепно-мозкові травми, опіки, політравми. Але найбільше запам’ятовуються історії, які пов’язані з війною. На жаль, їх дуже багато.
У мене була дівчинка з Херсона, в яку стріляли окупанти. Вона отримала декілька кульових поранень і пізніше потрапила до нас на відновлення. Були двоє хлопців із Сергіївки в Одеській області, які вижили після ракетного удару, але втратили маму й вітчима. Був хлопчик із Харкова після тяжких поранень унаслідок касетного обстрілу, але нам вдалося добре його відновити.
Для себе я розрізняю прямі й непрямі травми війни. Непрямі — це коли поранення нібито не від обстрілу, але все одно спричинені війною. Як-от у мого пацієнта, в руках якого вибухнула буржуйка. Він отримав тяжкі опіки обличчя та рук. Або опіки від того, коли батьки намагалися підігріти воду, щоб помити дітей під час відключень світла.
Під час відновлення дитини важливо чесно обговорювати з родиною цілі реабілітації. Є діти, які після травм будуть користуватися кріслом колісним — і ми не маємо права обіцяти того, що для них може бути недосяжним (наприклад, самостійної ходьби). Але це не означає, що ми не можемо повернути їм повноту життя.
Наше завдання полягає в тому, щоб знайти шлях, який дозволить дитині знову бути в русі, грі, навчанні, спілкуванні. Тобто там, де вона хоче бути. Ми відновлюємо або компенсуємо функції так, щоб дитина могла жити активно та робити те, що важливо саме для неї.
Реабілітація — це інший світ. Лікар, який оперує, проводить із пацієнтом до декількох днів, а реабілітаційна команда — місяці. Тож дуже часто з родинами пацієнтів ми стаємо друзями, оскільки проживаємо разом важкий період їхнього життя.
І для того, щоб не вигоряти поруч із такими історіями, необхідна команда, яка розділяє з тобою навантаження та відповідальність. Наша саме така.
Ще одна моя велика сила — це сім’я. Вони поруч у моментах, коли темп роботи божевільний, коли відповідальність велика і хочеться зробити більше, ніж дозволяють сили та час. Також зігріває розуміння, що я на своєму місці та приношу користь людям і країні. Діти, яким ми допомагаємо сьогодні, виростуть і будуть жити, творити й відбудовувати Україну в майбутньому. І якщо ми можемо зробити їх шлях легшим і щасливішим, воно варте всього.
За останні роки реабілітація дуже змінилася. Завдяки національній ініціативі Першої леді Олени Зеленської «Безбар’єрність — це коли можеш» реабілітація стає безбар’єрнішою, активно вибудовується система, коли родини отримують допомогу швидко та якісно.
На рівні законодавства, стандартів, підготовки фахівців ми дійсно рухаємося вперед навіть в умовах війни. Розширюється мережа закладів, впроваджуються нові підходи, працює телемедицина, українські фахівці вчаться за кордоном і самі діляться досвідом із міжнародними колегами. Якщо колись ми більше вчилися в них, то зараз усе частіше чуємо: «Розкажіть, як це робите ви».
Тож я хотів би сказати батькам і дітям, які сумніваються щодо необхідності реабілітації чи її якості, що в Україні діє Програма медичних гарантій, є заклади, які законтрактовані з НСЗУ й надають безоплатні реабілітаційні послуги. Цю інформацію можна знайти офіційно. Тому не варто втрачати час. Потрібно звертатися по допомогу та проходити реабілітацію. Завдяки їй діти зможуть жити з гідністю, впевненістю та опорою на власні сили».
Послуги з реабілітації в Україні надаються безоплатно в межах пакетів Програми медичних гарантій: амбулаторно, стаціонарно, для всіх, хто цього потребує. Реабілітація при складних станах може тривати до 112 днів на рік — залежно від досягнення реабілітаційних цілей. Для пацієнтів із тяжкими травмами або ампутаціями передбачено до 8 циклів реабілітації на рік, а для людей із множинними ампутаціями кінцівок — до 26 циклів. Також запроваджено послугу реабілітації, що надається фахівцями з реабілітації в територіальних громадах, що дозволяє отримувати допомогу ближче до місця проживання.
Щоб отримати направлення, зверніться до свого сімейного або лікуючого лікаря. Щоб дізнатися більше про те, як пройти реабілітацію, звертайтеся в контакт-центр НСЗУ за номером 1677.
Розвиток реабілітації в Україні відбувається в межах виконання Стратегії створення безбар’єрного простору в Україні, ініційованої першою леді України Оленою Зеленською.