Що мають знати батьки, щоб захистити дитину від сексуальних домагань, експлуатації та наруги

Будь-яка форма жорстокого поводження з дитиною – це перш за все психологічна травма, яка зачіпає всі сфери функціонування дитини – фізіологічну, інтелектуальну, емоційну, особистісну і міжособистісну.

Проблема насильства над дітьми існує в усьому світі, і в Україні зокрема, і може трапитися в будь-якому місці: в школі, на вулиці, у соціальній мережі тощо. Поширеність сексуального насильства над дітьми в світі оцінюється близько 20% серед дівчаток і приблизно 8% серед хлопчиків. За даними Служби розшуку дітей ГО «Магнолія» у 75% випадках агресори (ґвалтівники) є знайомими дітей, і лише 25% – абсолютно не знайомі з дітьми. В 45% випадків ґвалтівник – родич, 30% – дальній родич або знайомий, наприклад товариш брата, коханець матері. Серед родичів найбільш частими фігурами скоєння такого злочину є батько, вітчим, опікун та старший брат.

Варто відзначити, що до поняття «сексуальне насилля над дитиною відноситься не тільки зґвалтування, а й зокрема: спроба зґвалтування; небажані сексуальні дотики чи примушення торкатися іншої людини; підглядання або фотографування дитини в інтимній ситуації; сексуальні домагання; ексгібіціонізм, примусова демонстрація дитині порнографії; будь-які інші сексуальні дії з дитиною.

Ознаки, які можуть бути у скривдженої дитини, часто є неоднозначними. Вони залежать від багатьох факторів: віку, типу особистості, яка формується, ступеня емоційної близькості з насильником тощо. Серед основних ознак можна виділити наступні:

• невластиві віку знання про сексуальні стосунки;
• нічні кошмари, страхи, енурез. Це свідчить про невротизацію дитини. Означає, що з дитиною щось сталося, що слід звернути увагу і прояснити.
• депресія, низька самооцінка;
• самогубні думки;
• відчуженість;
• проституція, безладні статеві зв’язки;
• відраза до свого тіла. Особливо це стосується дівчаток. Після сексуального насильства найчастіше змінюється ставлення до свого тіла, з’являється неохайність, тіло сприймається як брудне, огидне. Формується психологічна установка – якщо зі мною так вчинили, значить я погана.
• підвищений рівень агресії тощо.

То що ж можуть зробити батьки, щоб захистити свою дитину?

Важливо, щоб дитина була проінформована щодо власного тіла та його кордонів. Батьки мають розказати дитині про статеві органи та як вони називаються, розказати про те, що це інтимні частині тіла і до них не можуть торкатись інші, лише батьки та лікарі (за необхідності). Важливо пояснювати дитині, що ніхто не може торкатись, цілувати, обіймати її без дозволу, незалежно від того, чи це буде близька, чи незнайома людина. Дитина має право на повагу до своїх особистих кордонів. 

Варто роз’яснити дитині, що якщо їй неприємні чиїсь дотики чи обійми, не потрібно боятись сказати «ні». Якщо чиїсь дотики викликають дискомфорт, сором чи страх, дитина завжди може розповісти про це дорослому, якому довіряє.

Також необхідно розказати про безпеку в соціальних мережах, про те, що не варто надсилати оголені фото чи відео комусь. І обов’язково слід наголосити, що в момент небезпеки потрібно одразу кликати на допомогу та бігти у безпечне місце.

Треба розповідати дітям і про те, що їх можуть почати шантажувати. Дитина має знати, про те, що дії які причиняють їй образу, і покриваються словами «нікому не розповідай» потрібно негайно викрити – розповісти батькам, вчителям, або іншому дорослому, якому вони довіряють. Дитина повинна знати, що дорослий допоможе припинити шантаж та підтримає. Поясніть, що, чим далі йде замовчування проблеми, тим глибше вона ранить.

Важливо повторювати дитині якомога частіше фразу: «будь-яку проблему можна вирішити». Чим частіше дитина чутиме її, тим менша вірогідність того, що вона знайде в своїй голові проблему, яку вирішити не можна. А якщо проблема вже сталася, її потрібно прийняти, щонайшвидше повідомити дорослим про її існування, знайти рішення та забути про проблему. Цей алгоритм також промовляйте дитині – так вона знатиме не лише стандартну завчену фразу, а й чіткий алгоритм дій.

Що робити, якщо дитина вже стала жертвою сексуального насильства?

Прояснивши всі обставини, обов’язково повідомте про те, що трапилося в службу у справах дітей, соціальну службу та поліцію. Вислухайте дитину, спробуйте не транслювати свою тривогу. Якщо вона вам розповіла, це ознака довіри. Будьте для неї контейнером для почуттів і переживань. Не давайте марних обіцянок типу «Обов’язково знайду і покараю» або «З тобою більше такого не станеться». Не радьте дитині все забути і не згадувати, це безглуздо. Дайте дитині установку – щоб з нею не трапилося, ви все одно її любите та дайте зрозуміти, що вона не винна, так склалися обставини і тому нічого не повернеш. (Найчастіше діти схильні всю вину брати на себе: «Якби я не пішла в цей день на репетицію, цього б не сталося»). Обов’язково зверніться за допомогою до кваліфікованого фахівця, який правильно побудує стратегію реабілітації дитини, в залежності від віку, ситуації та тяжкості психотравми.

Пам’ятайте! Дитина має законне право на здорове, безпечне та захищене дитинство і дорослі мають це забезпечити, а батьківська любов творить чудеса!