«Просвіт пам’яті»: медики Михайло-Коцюбинської громади вшанували загиблого колегу
Молодший сержант Олексій Шестаков народився 9 березня 1976 року у Донецьку. Там же у 1992 році закінчив школу. Після навчання у Донецькому державному медичному університеті молодий стоматолог у 1998 році приїхав до Чернігова проходити інтернатуру за розподілом в Чернігівській міській лікарні.
У 1999 році одружився і в 2000 році молода сім’я з двох стоматологів за цільовим направленням переїхали до селища Михайло-Коцюбинське. І з цього часу Олексій Шестаков постійно працював в Михайло-Коцюбинській лікарні. Тут же в нього народилося дві донечки.
«Тисячі вдячних пацієнтів Михайло-Коцюбинської громади, і не тільки… Завжди з посмішкою на обличчі, з гумором… Олексій любив життя, любив Чернігівщину, любив Україну», – згадують свого колегу медики Михайло-Коцюбинської лікарні.
24 лютого, не вагаючись, пішов боронити рідну країну, сім’ю. Перші місяці повномасштабного вторгнення Олексій Шестаков захищав вже давно ставший йому рідним Чернігів, кулеметником. Вже потім були Лиманський та Мар’їнський напрямки на посаді бойового медика.
Сімнадцятого травня, під час виконання бойового завдання біля села Побєда Мар’їнської територіальної громади Донецької області, він потрапив під мінометний обстріл, який і став для нього роковим.
«На його рахунку не одне врятоване життя і подяка від матерів, дружин та дітей тих, чиї життя він зберіг. Олексій Шестаков залишив у наших серцях почуття глибокої любові до життя і приклад до наслідування! Ми будемо сумувати, вічно пам’ятати і любити. Похований в нашому селищі Михайло-Коцюбинське», – розповідають медики.
Керівництво та персонал Управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА приєднуються до працівників Михайло-Коцюбинської лікарні та схиляють голови в подяці Олексію Шестакову.
Медики на фронті та прифронтових територіях, які під обстрілами рятували наших воїнів. Медики в тилу, які працювали під час тривог, в операційних без світла, у бомбосховищах. Вони вдень і вночі боролися за життя маленьких і дорослих українців та українок. Проте, на жаль, загинули самі. І таких медпрацівників – сотні.
Вшановуємо всіх лікарів, медсестер, фельдшерів, водіїв, санітарів – кожного, хто пішов із життя, рятуючи інших. Їхні імена – назавжди в серці медичної спільноти.
