Вакцинуватися людям з ослабленим імунітетом — життєво необхідно!

За останні 60 років імунізація стала невіддільною частиною сучасної медицини, значно знизивши рівень захворюваності та смертності серед населення від вакцинокерованих інфекційних хвороб. Переоцінити значення вакцинації неможливо, особливо коли йдеться про людей з імунодефіцитними станами, адже їхній організм ще більше потребує додаткового захисту від інфекцій, ніж у людей зі здоровою імунною системою. Для людей з імунодефіцитними станами вакцинація — це не лише профілактика, а й питання життєвої необхідності.

Що таке імунодефіцит?

Імунодефіцит — це стан, коли імунна система не може належним чином виконувати свою основну функцію — захищати організм від інфекцій. Імунодефіцити поділяються на два типи:

• Первинний імунодефіцит — вроджені порушення, пов’язані з генетичними проблемами імунної системи.
• Набутий імунодефіцит або вторинний імунодефіцит — розвивається після серйозного впливу на організм таких чинників, як хіміотерапія, радіація, ВІЛ-інфекція, онкологічні захворювання чи відсутність селезінки.

Люди з імунодефіцитами перебувають у групі підвищеного ризику, оскільки їхній організм не може ефективно боротися з інфекціями, що становлять загрозу для їхнього життя.

Чи можуть люди з ослабленим імунітетом отримувати щеплення?

Так, можуть, і це надзвичайно важливо для їхнього здоров’я. Вакцинація допомагає знизити ризик серйозних інфекцій, які можуть ускладнити перебіг основного захворювання або навіть загрожувати життю.

Неживі вакцини, включаючи інактивовані та рекомбінантні, є безпечними і рекомендованими для осіб з імунодефіцитними станами. Ці вакцини містять убиті або інактивовані збудники хвороб, тому вони є абсолютно безпечними для всіх.

До неживих вакцин відносяться такі вакцини: від гепатитів A та В, дифтерії, правця, кашлюку, інактивована вакцина від поліомієліту (ІПВ), інактивовані ін’єкційні вакцини від грипу, вакцини від COVID-19 (як інактивовані, так і векторні та мРНК-вакцини), від пневмококової та менінгококової інфекцій, від ВПЛ (вірусу папіломи людини).

Пацієнти з онкологічними захворюваннями

Люди з хворобами крові та кровотворних органів (лейкемія, захворювання кісткового мозку, селезінки та лімфатичних вузлів), рак молочної залози, рак простати або з іншими злоякісними новоутвореннями, також є вразливими до інфекцій, оскільки їхня здатність протистояти патогенам знижена.

Терапія, яка застосовується для лікування онкологічних захворювань (хіміотерапія, променева терапія), ще більше ослаблює імунну систему, збільшуючи ризик серйозних ускладнень від інфекцій. Навіть звичайна застуда чи грип можуть стати критичними для таких пацієнтів, не кажучи вже про небезпечні інфекції, як дифтерія чи правець.

Неживі вакцини слід вводити відповідно до планових графіків імунізації щонайменше за два тижні до початку імуносупресивної терапії або коли імуносупресивна терапія досягає найнижчого рівня, крім випадків, коли ризик неминучого контакту з патогеном є високим.

Пацієнти з ВІЛ 

ВІЛ — це вірус, що вражає і поступово знищує клітини імунної системи людини, робить їх більш сприйнятливими до інфекцій. Саме тому вакцинуватися людям, які живуть з ВІЛ, не просто можна, а необхідно.

Коли людина отримує вакцину, її імунна система виробляє антитіла, а також клітини, що здатні боротися зі збудниками, формується імунна пам’ять, щоб у майбутньому захистити організм від інфекції.

Людям, що живуть з ВІЛ, можна робити практично всі щеплення. Усі інактивовані вакцини, тобто вакцини, що не містять живих організмів, — безпечні для  людей, які живуть з ВІЛ. Щеплення живими вакцинами має певні особливості. Для цього людям, що живуть з ВІЛ, необхідно знати свій імунний статус (кількість імунних клітин у крові — Т-хелперів).

Щеплення проти кору, вітрянки, краснухи та паротиту робляться виключно живими вакцинами, що містять живі ослаблені мікроорганізми. Тому ці вакцини вводяться, лише коли число клітин перевищує 200 клітин в мікролітрі (Т-хелперів >200 кл/мкл).

Якщо кількість клітин є нижчою за 200 на мікролітр, лікар радитиме зачекати з вакцинацією. Регулярний прийом антиретровірусної терапії (АРТ) поступово знижує вірусне навантаження, а отже імунний статус підвищується — збільшується кількість Т-хелперів.

Важливість вакцинації для оточення

Важливо не лише захищати себе, а й вакцинувати близьких людей, з якими часто контактують пацієнти з ослабленим імунітетом. Це зменшує ймовірність передачі інфекцій. Тому родичі та близькі контактні особи також мають отримувати необхідні щеплення та ревакцинуватися, зокрема від дифтерії та правця раз на 10 років. В Україні якраз триває кампанія з додаткової імунізації проти кашлюку, дифтерії та правця для тих, хто пропустив планові щеплення у попередні роки.

Щоб отримати щеплення, зверніться до сімейного лікаря, терапевта або до найближчого закладу охорони здоров’я. Вакцинація за Національним календарем профілактичних щеплень є безоплатною.