29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України
29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. З цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів із оточення під Іловайськом.
Російсько-українська війна розпочалася 20 лютого 2014 року, а бої за Іловайськ в серпні того ж року стали однією із кульмінаційних точок її початкової стадії, справивши серйозний вплив як на українське суспільство, так і на міжнародні відносини в Європі.
Дата Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України обрана не випадково. Саме в цей день у 2014 році російські війська розстріляли колони українських військових під час їхнього виходу з оточення під Іловайськом. Українські воїни проявили героїзм та спротив ворогу, однак зазнали великих втрат.
Трагічні події розгорталися на полях соняшників, які вже дозрівали наприкінці серпня. Саме тому сонях обрано символом Дня пам’яті захисників України. Але сонях – не просто нагадує про мужність наших воїнів, а й символізує життя.
На полях із соняшником у «зеленому коридорі» під ворожим вогнем полягло 366 українських воїнів, 429 – зазнали поранень, 158 – зникли безвісти, 300 – опинилися в полоні. Іловайськ – це не лише трагедія, а й сторінка української незламності, це чин і подвиг українських військових. Пам’ятаймо, що попри втрати та обман ворога наші воїни не здалися, а продовжили прорив із пастки та подальшу боротьбу.
Цей день також нагадує нам про підступність і віроломність російського агресора, про те, що переговори із терористами та вбивцями несуть не припинення бойових дій, а смертельну небезпеку. Сьогодні й цивілізований світ розуміє, що росіянам довіряти не можна.
У цей день ми згадуємо тих, хто загинув в Іловайській трагедії, а також десятки тисяч полеглих від 2014 року в сучасній російсько-українській війні, серед яких чимало жінок. Загалом у різний спосіб у різні часи вони ставали на захист української державності. Різні за походженням, віком, освітою, професією, але всіх їх об’єднує патріотизм і небайдужість до суспільних та політичних процесів і подій, які відбувалися на українських землях у ХХ–ХХІ століттях. Вони виборювали і сьогодні щоденно продовжують виборювати право українців на власну державу та ідентичність.
Під час цьогорічних заходів пропонуємо особливу увагу приділити долі жінок у війні. Через призму їхнього героїзму, волонтерства, щоденної турботи про близьких і рідних найкращим чином виявляється злочинна природа війни і рашизму як людиноненависницької ідеології.
Жіночі історії війни найбільше розкривають суть війни як людської трагедії – трагедії окремої людини, родини, громади, міста чи села.
В українській армії з початком війни значно зросла кількість жінок, і вони відіграють все більшу роль, демонструють на різних посадах на передовій і в тилу високий професіоналізм і сміливість. На рівні із чоловіками вони служать кулеметницями, розвідницями, снайперками, бойовими медикинями, водійками, патрульними, забезпечують зв’язок і логістику, чинять опір на окупованих територіях. На початок 2025 року в ЗСУ служить понад 70 000 жінок, і це найвищий показник кількості жінок в арміях світу, в тому числі армії НАТО.
Україна вже понад 11 років веде збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. За це ми платимо надзвичайно велику ціну. Але поки вона триває, ми не можемо знати точну кількість загиблих, назвати всіх поіменно, або розповісти всі героїчні чи трагічні історії. Проте впевнені, що українське суспільство докладе максимум зусиль, щоб загиблі Герої і Героїні залишилися в нашій пам’яті не абстрактним образом або цифрою, а отримали належну шану. Аби наша пам’ять про них була живою, світлою і дієвою.
Поки триває воєнний стан і постійні загрози, ми не можемо зібратися 29 серпня на велелюдних мітингах на площах своїх населених пунктів, але можемо поодинці прийти до місць поховань і віддати їм шану, можемо підтримати їхні родини не лише увагою, добрим словом і турботою, а й конкретними справами.
Після перемоги віднайдемо та плекатимемо й інші традиції пам’яті про загиблих Захисників і Захисниць. Ми вже називаємо і продовжимо називати на їхню честь вулиці, висаджуємо меморіальні сквери, засновуємо іменні стипендії, проводимо різні спортивні, патріотичні та культурно-мистецькі заходи. У нас уже є місця пам’яті та меморіальні об’єкти у публічному просторі. Також створюються сектори військових поховань, нові військові меморіали і Національне військове меморіальне кладовище, де з почестями ховатимуть загиблих (померлих) захисників і захисниць. Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.
Джерело: Український інститут національної пам’яті