Сьогоднішні проблеми поліомієліту. ситуація у світі та Україні.
Як повідомляє Національна академія медичних наук України, натепер у світі припинена циркуляція «дикого» поліовірусу типів 2 і 3, також має місце зниження щорічної кількості випадків поліомієліту, викликаного «диким» поліовірусом типу 1 (6 – 176 випадків протягом 2016 – 2021 рр.). У той же час, спостерігається зростання випадків поліомієліту, викликаних циркулюючими вакциноспорідненими поліовірусами (сVDPVs), зокрема циркулюючим вакциноспорідненим поліовірусом типу 2 (сVDPV2). Інтенсивність циркуляції сVDPV2 зросла серед людей (випадки поліомієліту: з 2 у 2016 р. до 1081 – у 2020 р.; інші випадки виявлення вірусу у людей: з 3 у 2016 р. до 332 – у 2021 р.) і в об’єктах навколишнього середовища (з 5 штамів у 2016 р. до 537 – у 2020 р.).
Така тенденція почалася після переходу у світі на використання bOPV замість tOPV, який відбувся в квітні–травні 2016 р. і мав за мету припинити формування та циркуляцію саме сVDPV2. Зазначене є ще одним свідченням необхідності всебічного наукового підходу, який повинен передувати глобальним практичним діям. Нова моновалентна вакцина nOPV2, розроблена на основі модифікованого поліовірусу типу 2, та фракційна IPV натепер не пройшли всіх етапів ліцензування, хоча використовуються в деяких країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Нові інактивовані вакцини із штамів Себіна (sIPV), є перспективними препаратами для кінцевої стадії ерадикації поліомієліту. Але натепер вони потребують подальших досліджень щодо тривалості збереження рівнів специфічних антитіл, а також визначення їх безпеки й ефективності при одночасному використанні з іншими вакцинами, які передбачені календарями щеплень.
В Україні епідемічна ситуація з поліомієліту є незадовільною. Це пов’язано з низьким рівнем охоплення щепленнями дитячого населення, недостатньою ефективністю епідеміологічного нагляду та тим фактом, що спалах поліомієліту, який у 2021 р. був викликаний сVDPV2, фактично залишився без адекватної відповіді. Перехід України як можна скоріше на застосування виключно IPV на всіх етапах вакцинації з обов’язковим дотриманням рівня охоплення щепленнями 95% і вище є тією необхідністю, що дозволить підтримувати статус вільної від поліомієліту території.
Україна належить до зони ризику протягом багатьох років, що було пов’язано спочатку зі зниженням рівнів охоплення щепленнями, а потім і зі зниженням ефективності епідеміологічного нагляду за ГВП/поліомієлітом. ВООЗ вперше про це наголосила в 2012 р. У 2015 р. спалах поліомієліту, викликаний cVDPV типу 1 (cVDPV1), виник у Закарпатській обл., коли захворіли 2 дитини віком 4 роки та 10 місяців. Рівень охоплення 3 дозами поліомієлітної вакцини в 2014 р. мав найнижчі показники за всі попередні роки (44,7%). Проведені у відповідь на спалах 3 раунди імунізації виявилися нижчими за заплановані, які повинні були бути 90% і вище, а реально становили відповідно 64,4, 71,7 та 80,7 % від загальної кількості дітей цільової групи.
Напередодні спалаху, що виник у 2021 р., на щорічному 35-му засіданні Європейської регіональної сертифікаційної комісії по ерадикації поліомієліту (RCC), яке відбулося в м. Копенгагені (Данія) 6 – 7 вересня 2021 р., Україну, як і в попередні роки, було віднесено до високого рівня ризику щодо спалаху поліомієліту в разі завозу «дикого» поліовірусу або появи cVDPV через низький рівень охоплення вакцинацією в останні роки та нездатність надати адекватну відповідь на спалахи інших хвороб, які можна попередити за допомогою вакцинації.
Рівень охоплення вакцинальним комплексом (3 дози поліомієлітної вакцини у дітей до 1 року), який в усьому світі є критерієм оцінки стану імунопрофілактики проти цієї інфекції і повинен становити 95% і вище, загалом по Україні становив лише 55,2 – 83,0%. Мінімальний показник по окремих регіонах дорівнював у цей період 20,7 – 68,5%. Дійсно, при такому стані імунопрофілактики неможливо забезпечити збереження Україною статусу вільної від поліомієліту.
За рахунок активних військових дій в Україні ця проблема значно посилилася. На тлі спалаху поліомієліту 2021 р., який фактично залишився без адекватної відповіді, спрямованої на досягнення несприйнятливості до поліовірусів необхідного прошарку дитячого населення, почалися безпрецедентні міграційні процеси, які супроводжувалися скупченням людей, відсутністю відповідних санітарно-гігієнічних умов. Руйнування житла та інфраструктури посилювали ризики передачі як збудника, так і сприяли інтенсифікації циркуляції вакцинних поліовірусів, що значно підвищує ризики формування вакциноспоріднених варіантів.